Троп сварки у повісті І. Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я" — страница 2

  • Просмотров 137
  • Скачиваний 8
  • Размер файла 24
    Кб

на одному аспекті вивчення гумору в повiстi Левицъкого "Кайдашева сім'я" – з'ясування особливостей поетики "сварки", обумовленої культурно-фiлософськими та літературними українськими традиціями [1]. Цей напрям дослідження дозволяє не тільки з'ясувати особливості стилю письменника, а й проаналізувати засоби комічного у творенні образів повісті з урахуванням суто національної специфіки. Реалізація тропу "сварки"

у повісті відбувається в плані концептів "подружньої", "земельної", "сусідської" сварки, дихотомії "невістка-свекруха" або "родинна сварка" тощо. "Подружні" сварки у I.C. Нечуя-Левицького обумовлені, передовсім, національно-культурними факторами. Сварки між подружжям Кайдашів письменник виводить з визначальних психологічних, етнокультурних обумовленостей жіночої свiдомоcтi, що переплітаються з

патріархальність та біблійним постулатом про субординаційну роль жінки, на якi органічно накладаються прогресивні ідеї про побутове й суспільне "розкріпачення" жiнок, артикульовані в творчості Ганни Барвінок, Наталії Кобринської, інших авторок. "Подружні" сварки у повісті ускладнені й тим, що в родині є дорослi сини, що спричиняє конфлікт поколінь. Розгортання цього протистояння відбувається після одруження синів, i

старі Кайдашi об'єднуються заради відстоювання позицій голови родини. Центральним у повісті є сварки пов'язані з правом на земельну та приватну власність. У презентації епізодів, пов'язаних із порушенням права землеволодіння, увага письменника концентрується на динаміці характерів персонажів й перевага віддана гумористичним настроям. У "земельній сварці" спостерігаємо так звані "позитивні" язичницькі забобони

щодо землi, яку не дозволялося ображати, проклинати, сварити тощо, а також історично виплекану пильність до "своєї ділянки" i, природно, до своєї родини. Вiдмiтно, що саме "жіночий" характер непорозумінь стає визначальним у нечуєвському гумористичному обрисі, оскільки дуже промовисто дає про себе знати емоцiйнiсть, iмпульсивнiсть, "уїдливість", властиві саме для жіночого способу вираження "агресії",

"сварливості". На мовному рівні це оформлюється у "лайливий" дискурс, а на змістовному, як у "викривленому дзеркалі" [1, с. 12], висвітлює архетиповий зв'язок жінки-землі в українській душі. I.C. Нечуй-Левицький зберігає у повiстi бачення провідної ролі жiнки-матері. З цього приводу Д.Чижевський зазначав, що "жінки в творах Левицького добрі приклади тих "злих жінок", про яких існують старовинні анекдоти та