Теорії суспільного вибору та неокласичний напрям в економіці — страница 4

  • Просмотров 411
  • Скачиваний 7
  • Размер файла 63
    Кб

будь-які форми державного втручання в економіку і базувалася на суб’єктивіському підході до аналізу економічних явищ. Американські економісти Т. Сарджент та Н Уоллес у спільному дослідженні 1975 р. на основі ідеї «раціональних очікувань» довели неефективність активної фіскальної та грошової кейнсіанської політики. Гіпотеза про раціональні очікування стала новим імпульсом до використання методу функціонального аналізу.

Лукас побудував функцію пропонування праці, що включала поточний та очікуваний рівень цін. Заперечуючи політику державного регулювання, новітні класики пропонують формувати економічну політику держави так, щоб вона забезпечувала стабільність рішень та законів, щоб нові правила набували чинності через достатній проміжок часу, аби суб’єкти могли адаптувати і прогнозувати свої дії. Теорія економіки пропонування. На відміну

від кейнсіанців, які вважали, що сукупний попит породжує відповідне пропонування, прихильники теорії (А. Лаффер, Р. Мандел, М. Фелдстайн) висунули тезу про залежність сукупного попиту від сукупного пропонування, яка стала базою для визначення напрямів стабілізації економіки. Представники «економіки пропонування» доводять, що саме пропонування є провідною категорією економічних відносин. Будь-яке суспільство виходить із

можливостей пропонування, що визначається ресурсними можливостями. Тому немає необхідності в державному втручанні, оскільки воно буде нівельоване очікуваннями та відповідною поведінкою суб’єктів, як в кінцевому рахунку завжди визначатиметься їхніми можливостями. Основний шляхи до зростання виробництва вони вбачали в стимулюванні праці, заощаджень та інвестицій. Оскільки основним джерелом інвестицій є заощадження,

автори теорії виступали проти високих податків, в яких вбачали причину перерозподілу ресурсів з приватного до державного сектора, що призводить до зниження продуктивності праці, зростання витрат виробництва та цін. Розумна податкова політика, орієнтована на зниження ставки податку, є основою збільшення пропонування, зростання національного доходу, що в свою чергу збільшить податкові надходження до бюджету. Цей

причинно-наслідковий зв'язок змоделював американський економіст Альфред Лаффер. Графічне зображення моделі відомо як «крива Лаффера», зміст якої полягає у тому, що коли податковий прес виходить за межі оптимальної податкової ставки, податкові надходження скорочуються. Оптимальна податкова ставка залежить від економічної ситуації, розмірів та структури виробничої сфери, національних, психологічних та інших чинників