Теорії суспільного вибору та неокласичний напрям в економіці — страница 2

  • Просмотров 405
  • Скачиваний 7
  • Размер файла 63
    Кб

дослідження політичних процесів. Отже, розглянемо більш детально неокласичний напрям в економічній нобеології і теорію суспільного вибору Дж. Б’юкенена. 1. Неокласичний напрям в економічній нобеології Сучасні економічні процеси початку ХІХ ст. – монополізація економіки, транс націоналізація економічних зв’язків, посилення економічних функцій держави, революційні події у світі тощо – кардинально позначились на розвитку

економічної теорії. Вона спричинила нагальну потребу в теорії, яка не лише пояснила б природу об’єктивних залежностей, що склались в економіці, а й стала б теоретичною базою економічної і соціальної політики держави, орієнтованої на стабільний поступальний розвиток суспільства. Нові історичні обставини та зрушення 20-30-хх років, в першу чергу «Велика депресія», поставили під сумнів основні постулати неокласицизму та його

вихідний принцип – принцип лібералізму. Остаточного удару завдали кейнсіанці, які запропонували нову концепцію економічного розвитку. Послаблення позицій неокласицизму як основи економічної політики зовсім не означало відмови від неокласичної методології аналізу економічних явищ. У русі перегляду неокласичної теорії ринку з’являються концепції, орієнтовані на дослідження вільного ціноутворення за умов монополізації

економіки. До них належать теорія недосконалої конкуренції Дж. Робінзон, монополістичної конкуренції Е. Чемберлена та ефективної конкуренції Й. Шумпетера, автори яких доводять, що механізми саморегулювання залишаються ефективними, що монополізація економіки не знищує конкуренції, а лише видозмінює її. Консервативна неокласика. Неокласичні теорії економічного зростання. Теорії економічного зростання, які завжди були в

центрі уваги неокласичної школи, під впливом нових реалій набули нового трактування. Якщо раніше вони спиралися на абсолютизацію регулюючої ролі ринку, то тепер почали враховувати й кейнсіанські підходи. Ці теорії називають консервативними, оскільки їхні автори як і раніше, дотримувались неокласичних принципів. Неокласичні доктрини економічного зростання формувалися на базі двох джерел – теорії факторів виробництва Сея,

Кларка та концепції виробничої функції Ч. Кобба та П. Дугласа, Р. Солоу, Е. Денісона, Дж. Міда та Свена, яка була новою версією теорії виробництва. Прихильники консервативно-неокласичного напряму досліджували, яким має бути співвідношення факторів за умови обмеженості ресурсів. Вони доводили, що це співвідношення досягається автоматично, є само регульованим. Еволюція цих теорій пов’язана з тим, що дослідники, намагаючись