Теорії суспільного вибору та неокласичний напрям в економіці — страница 10

  • Просмотров 407
  • Скачиваний 7
  • Размер файла 63
    Кб

розглядаються як iндивiди, що обмінюються голосами та передвиборними обіцянками. Основними сферами аналізу цієї теорії є: сам виборний процес; дiяльнiсть депутатів; теорія бюрократів; політика державного регулювання. Послідовники теорії суспільного вибору довели, що не можна повною мірою покладатися на результати голосування, оскільки вони значною мірою залежать від конкретного регламенту прийняття рішень. Сама демократична

процедура голосування у законодавчих органах також не перешкоджає прийняттю економічно неефективних рішень. Неоiнституцiоналiсти доводять, що у суспiльствi (виборчому органі) немає раціонального підходу, порушується принцип транзитивності переваг. Подібну ситуацію Ж. Кондорсе називав парадоксом голосування. Парадокс голосування — це протиріччя, що виникає внаслідок того, що голосування на основі принципу бiльшостi не

забезпечує виявлення справжніх переваг суспільства стосовно економічних благ. Але насправді процедура голосування помилкова, i досить часто не дозволяє дійти узгодженого висновку. Парадокс голосування не тільки дає змогу пояснити, чому нерідко приймаються рішення, що не вiдповiдають інтересам бiльшостi, але i наочно показує, чому результати голосування піддаються маніпулюванню. Тому при затвердженні регламенту необхідно

уникати впливу кон’юнктурних факторів, які заважали б прийняттю справедливих та ефективних законопроектів. Демократія не зводиться лише до процедури голосування, а гарантом демократичних рішень повинні бути тверді та стабiльнi конституцiйнi принципи та закони. Проблема суспільного вибору постає як за умов прямої, так i представницької демократії. 2.2 Проблеми суспільного вибору за представницької демократії Найпростiшi моделi

вибору за умов представницької демократiї передбачають Наявнiсть хоча б двох партiй, що конкурують за голоси виборцiв. Щоб отримати перемогу на виборах, партiї мають анонсувати надання такого обсягу суспiльних благ, який був би бажаним для бiльшостi членiв суспiльства. Першочергове значення для теорiї суспiльного вибору має правило, висунуте Е. Даунсом (“Економічна теорія демократії”, 1957): партiї формулюють свою політику з метою

перемоги на виборах, а не перемагають на виборах з метою формулювання політики. У цьому випадку, якщо: а) усiх виборців цікавить одне й те ж запитання; б) альтернативні підходи до рiшення цього питання можуть бути представлені у вигляді лiнiї політичного спектра (тобто ранжированi за принципом наприклад, вищий чи нижчий рiвень витрат); в) уподобання виборців розподiленi симетрично; г) переможцем стає партiя, яка отримала бiльшiсть