Симон Петлюра — страница 10

  • Просмотров 676
  • Скачиваний 5
  • Размер файла 38
    Кб

наполягала на зосередженні всіх зусиль на боротьбі з більшовиками. Наслідки не примусили себе довго чекати 30—31 серпня 1919 року Київ водночас був зайнятий денікінськими та галицькими частинами, між якими відразу ж почалися збройні сутички. Втеча республіканського війська із столиці України, наступні його поразки протягом вересня — ці обставини вплинули на перемир'я між армією Директорії та поляками, з одного боку, а також

привели до капітуляції галицької армії — з другого. С Петлюра, відчувши загрозу окупації тогочасної столи­ці — Кам'янця- Подільського — російськими військами, за­просив до міста польські загони. Залишки державного апарату та армії були евакуйовані в Любар. Для вирішення питання про передислокування тих загонів, що залишилися від армії, 6 грудня 1919 року було скликано військову нараду. Але С. Петлюра на ній не був присутній.

Напередодні, 5 грудня, він виїхав до Варшави. Військове командування прийняв М. Омельянович-Павленко. 11 лютого 1920 року у Кам'янці поляки заарештували республіканський уряд І. Мазепи. 14 лютого фактично вже не існуюча Рада Міністрів УНР формально передала С.В.Петлюрі функції президента й головнокомандуючого. Прибувши до Варшави, Петлюра займається формуванням нових частин української армії, шукає союзників для продовження

боротьби. У цій ситуації він чітко визначив позицію, на якій можливе зближення з Польщею. В одному із своїх листів він писав: “Польща має визнати нас, але, очевидно за дорогу ціну. В кожному разі без того чи іншого порозуміння з Польщею ми не можемо одновити нашої державної праці”. Переговори з поляками закінчилися підписанням 21 квітня 1920 року політичної, а 24-го—військової конвенцій, що дістали назву Варшавського договору.

Згідно з ним, кордон між Польщею і Україною мав пройти по р. Збруч. Таким чином Галичина, Волинь і Полісся залишалися під Польщею. Де шукати причини підписання тяжкого для України договору? Ми не знаходимо прямих дока­зів, які вказували б на те, що Петлюра мав якісь інші плани, крім звичайного союзу двох держав для спільної боротьби з більшовизмом, за належність України. 3 цього приводу в листі до українського посла в Швейцарії М.

Василика він писав: “Жодної орієнтації - крім украінсько-державної у мене не було і не буде”. Цей союз був наслідком трагічної ситуації, що створилася на українському фронті восени 1919 року. Ставлячись з недовір'ям як до “червоної”, так і “білої” Росії, представни­ки уряду УНР на переговорах у Варшаві пішли тоді на великі поступки Польщі, аби тільки не припиняти боротьбу проти більшовиків за незалежну Україну. Пізніше,