Демонология украинского народа — страница 4

повір¢їв змішують інколи з деякими рисами, притаманними упирям чи вампірам. Спираючись на матеріали усної народної творчості, етнографічні нариси та інші опрацьовані матеріали, переді мною постала необхідність з¢ясування походження, витоків повір¢я про цих персонажів . Звідки ж взагалі з¢явились повір¢я про вовкулаків та хто це такі? З найдавніших часів людина ділила навколишній світ на дві нерівні частини: Своє

та Чуже. Своє - це своя сім¢я, своє плем¢я, свій рід, своя територія, знайома та обжита. Чуже - це дикий, ворожо налаштований світ, що оточує Своє, і завжди несе загрозу та небезпеку, виштовхуючи людину із звичного середовища проживання. І посланцем з того, інакшого, світу, людина вбачає його споконвічного жителя - дику тварину, або покійника (тобто того, хто відійшов з цього, свого, світу, на той, чужий). Уявлення про Своє та Чуже,

можливо, найдревніше для людства, і служить воно джерелом забобонів, одне з яких – віра в перевертнів-вовкулаків. Синонімом слова “вовкулак” є “вурдалак”, особливістю якого є можливість точно вказати дату виникнення - 1835 рік. Саме тоді був написаний, а тоді і надрукований відомий вірш О.С. Пушкіна з циклу “Песни западных славян”: Трусоват был Ваня бедный: Раз осеннею порой Весь в поту, от страха бледный, Чрез кладбище шёл домой.

Бедный Ваня еле дышит, Спотыкаясь, чуть бредёт По могилам; вдруг он слышит, Кто-то кость, ворча, грызёт. Ваня стал; шагнуть не может. Боже, думает бедняк ,- Это, верно, кости гложет Красногубый вурдалак! Горе! Малый я не сильный! Съест упырь меня совсем, Если сам земли могильной Я с молитвою не съем! Что же? Вместо вурдалака (Вы представьте Вани злость!) В темноте пред ним собака, На могиле гложет кость. До заголовка відсилає зноска

“Вурдалак. Вудкоглак. Упир.” Іншими словами, це мрець, що встає з могил та смокче кров живих людей. Людина, яку вкусив упир, сама стає упирем, а врятувати від нього міг лише шматок землі, взятої з могили, який треба з¢їсти. Проте всі ці відомості стосуються лише упиря, а з вурдалаком справи складніші. Дійсно, в міфології наших далеких предків існував персонаж із схожим ім¢ям –“волколак”. Подібно до упиря, це був перевертень,

який випивав всю кров з людини, котра сама ставала “волколаком”. Проте перетворювалась вона не в мерця, а у вовка, ім¢я якого вимовлялось по-різному - “вулколак”, “вурколак”. Цікаво, що ці варіації згадує і персонаж драми О.В.Сухово-Кобиліна “Смерть Тарелкина” Расплюєв. Розповідаючи про страшне чудовисько, яке п¢є кров петербуржців, Расплюєв з жахом каже: “Вурдалак, вудкоглак, упир”. Тому, можливо, О.С.Пушкін, нечітко