1. Початк граматичнох традицiх 2. Теоретичне пiдгрунтя кодифiкаторнох галицьких мовознавцiв 3. Специфiка наукового пiзнання лiтературнох мови — страница 2

  • Просмотров 6648
  • Скачиваний 330
  • Размер файла 13
    Кб

проблематичним, засвідчують рукописні матеріали Я.Головацького про П.Лодія, теоретичної і практичної філософії, викладача математики і нумізматики. За часів його діяльності "въ школахъ усюди вчили класичної латинської мови, а народних мов не допускали до практики викладання", однак П.Лодій тільки маттематику читає польською мовою, інші ж дисципліни —тогочасною книжною українською: Языкъ той був нэ словяньский

церковный, нэ руский народный, але книжный, злотеный из обох"[2].Зрозуміло, що П.Лодій, започавши таку мовленнєву практику у вищій школі стоїть перед фактом і термінотворення, і перекладу. Ці проблеми йому приходиться вирішувати самостійно, однак його діяльність стає зразком для інших, майбутніх, літературної форми української мови.Очевидно, в своєму імпліцитному вияві і починається теоретичне пізнання цієї форми і досвід

такого авторитета, яким був у науці П.Лодій для галичан, дає для інших зразок компромісного, як на наш час, але цілком вмотивованого в пору Лодія шлях побудови літературної форми "из обох"—книжної і народної. Позитивну роль П.Лодія у формуванні літературної мови в Галичині у свій час підкреслює М.Возняк: "Як ся мова якою писав Лодій, була би вдерталася у школах, від неї легко було перейти до народної мови"[3] На

жаль,український відділ при Львівському університеті проіснував лише до 1809р., так і не зреалізувавши свого внеску у витворення літературної форми української мови. Через німецьку, польську та чеську літературу в Галичину приходять ідеї романтизму. Вони проявлялися в зацікавленні народною мовою, піснями, народним життям, старовиною. Саме серед св'ященників і виникає увага доживої української народної мови, української

творчості. Чи не найшвидше ці ідеї зреалзувались у проповідях українською мовою, причому навіть не в Галичині, а у Відні, актуалізуючи потреби літературного викладу. Так, перший парох греко-католицької церкви св.Варвариу Відні о.Єронім стрілецький (1733-1833) свої проповіді продовж 20-ти років виголошує українською (у той час як у Галичині тільки польською ). На думку дослідників, саме він укладає першу граматику тодішньої

української літературної мови, шо становить перехід від церковнослов'янської до української мови[4]. Очевидно, це було у 1777р перед цого поїздкою до Відня, граматка має назву „ Grammatyka (ruska) krotka przez Streleckiego”(надрукована в Почаєві без вказівки на рік. Вважають, що саме її, ймовірно, мали Снігурський та Пасловський, наступні укладачі граматики руської мови.[5] І.Лаврівський (1773-1820) — ректор Лвівської греко-католицької семінарії, канонік у