1. Початк граматичнох традицiх 2. Теоретичне пiдгрунтя кодифiкаторнох галицьких мовознавцiв 3. Специфiка наукового пiзнання лiтературнох мови

  • Просмотров 4455
  • Скачиваний 308
  • Размер файла 13
    Кб

Вступ 1.    Початк граматичної традиції 2.    Теоретичне підгрунтя кодифікаторної галицьких мовознавців 3.    Специфіка наукового пізнання літературної мови 1.Початк граматичної традиції Після поділу Польші у 1772р Галичина потрапляє у склад Австро-Угорської імперії, маючи такі культурні показники: українські шляхта і міщанство (вищий прошарок) асимільовані польською культурою, духовенство (середній стан)

і слеянство–українці за національністю і греко-католики за віросповіданням, а культурноосвіченою є лише одна українська верства–священники. Не дивно, що все культурне життя українців Галичини того часу зосереджуються навколо Ваиліанського чину. Саме ченці–василіанці стають ініціаторами нових шкіл; маючи власні лрукарні в Почаєві та Києві, видають книги церковнослов'янською українською або майже чистою українською

мовами" 1) . Так, після 1772р у Галичині з'являються твори духовного і зрідка світнього змісту, як-от: "Народо віщаніє" або "Слово к народу католіческому" (1778р), "Бесіди парахіяльні" (1789р), "Книжиця для господарства" (1788р), "Політика свідка" (1790р). Досліники вважають, що твори написані мовою, хоч і не чистою українською, але [1]вже наближеною до неї. Однак прихильникосвіченого абсолютизму цісар Йосип II закриває

більшість греко-католицьких церков і монастирів, вважаючи, що церква повинна підлягати державі і цому, цісареві. Звідси зменшується і культурна праця ченців-василіан. Нова надія на духовний розвій у галичан з'являється з відкриттям у 1787р при Львівському університеті українського відділу, богословні та та філософські науки. У цей час виникають спроби читати лекції не тільки латинською мовою, але й тодішньою книжною

українською. Правда, вся наукова традиція викладачів написана–таки іноземними мовами (латинською німецькою і польською). В університеті працюють вчені, які в тій чи іншій мірі актуалізували деяку форму літературного викладу, а саме: Петро Лодій (до 1801), Модест Гриневецький (1758-1823), викладач богословія; Арсеній радкевич (1759-1821), викладач схдних мов; єпископ Микола Скородинський (1757-1805), О. Гарасевич (1763-1830). Наскільки це було